для VKh писалось

 31.07.2010

Солодкою мовою писатиму. Бо про нього тільки так дозволено. Чоловіка який сниться мені у значимих снах. Там його бачу де хочу знайти себе. Натомість – він. Начебто живе там і тільки чекає коли я в гості зазирну. Вже аж бісики б*ють мене. Щойно щось важливе в голову приходить. Захоплює. Несе. Аж раптом – ось. Здоровенькі були солочко. Та ні. Навіть і не так. А просто. Начебто завжди там. Я вже не можу. Вже б така що і сказала би йому прямо – не приходь до мене. Твоє місце за рк-екраном. У вухах. У повітрі. Не тут!  Тут я живу. Заховаюсь. Відкину. Здається все. Забув вже. І коли вже не чекаєш і не боїшся – знов. З таким виглядом наче так і має бути. Наче ми з ним просто одну й ту ж кав*ярню полюбляємо. Але ж це не так!!!!!  Вдалася до останнього варіанту – здерла його зі стіни. Та що там. От би зазирнути у свою підсвідомість. Невже дійсно тримаю його там сама. Хм. Нісенітниця якась. Я ніколи не замислювалась над тим чи хочу я щось від нього. На відміну від когорти чоловіків якими я захоплювалася він завжди був десь позаду. Просто за плечем моїм. Просто він є і все. Я ж навіть говорила про це давно – «паралельні десь під світом ходим». Ми просто течемо паралельно. Але коли там зустрічаємося – страшнувато якось. Бо я не хочу божеволіти в цьому напрямку. Після вчорашньої ночі дістала знов альбоми всі. Ввімкнула. І видихнула))) бо скучила дуже)) і вирішила – грець із ним. Хай ходить. Ми там майже не говоримо. Тільки думками перекидаємося і спостерігаємо одне за одним. Проте чесно кажучи дуже багато цікавого відчувається. Тож якщо це як виявилося не моя вина – то нехай так буде. Аби тільки не ляпнути колись при нагоді – Харчишин, останні шість років ти ночами бачиш те що й я? )))